Кохання

Присвячується коханій людині.


Я шукала кохання роками
серед тисячі сотень тіней.
Верба плакала, вкривши гілками,
від сторонніх і темних людей.

І спасибі тій вербі за щастя,
за турботу та затишні дні;
що тримала мене за зап’ястя,
коли краплі були крижані.

І тепер, коли сонце зігріє,
коли темряви більше нема,
наді мною світанок радіє,
і коханий мене обійма!

І як квітка тепер розцвітаю,
я дарую любов і тепло.
Свої руки тягну до безкраю
і цілую кохане чоло!

Він мій всесвіт, моя колискова,
і обійми його, як ріка.
Його посмішка трохи казкова,
така ніжна, грайлива, м’яка!

Він як дар і небесна скарбниця,
дав відчути у серці той хміль.
Все до нього було як дрібниця,
низка справжніх падінь, божевіль.

Нас з тобою кохання зігріє,
бо не владна над нами зима!
Хай світанок над нами радіє
і любов хай обох обійма!

Немов квітка тепер розцвітаю
і дарую я світу тепло!
Свої руки тягну до безкраю
і цілую кохане чоло!

Він мій всесвіт, моя колискова,
і обійми його, як ріка.
Його посмішка трохи казкова,
така ніжна, грайлива, м’яка!

Нас з тобою кохання зігріє,
бо не владна над нами зима!
Хай світанок над нами радіє
і любов хай обох обійма!

І як квітка тепер розцвітаю,
я дарую любов і тепло.
Свої руки тягну до безкраю
і цілую кохане чоло!

© Copyright: Надежда Гуня (Nadin), 2013 год.