Вона проводила цю ніч
В розбитій сонцем попелиці.
Вона не знала, що віднині
Їй не забути дивну річ.
Ступала згортками у літо,
І куталась у таємниці.
А там є зорі-жаровиці –
Залишилися її гріти.
А повертаючись додому
Вона бажала тільки спати.
І одяг із дощу наткати,
Бути одягненою… і голою.
Вона хотіла просто жити.
І чаю, квітів та книжок.
І без обмежених кліток,
Нема кому її відкрити.
Їй крила до плечей прибиті.
Але вона вже не літає.
Струни порвались, їх немає,
Замерзла музика розбита.
Вона могла підняти небо,
І воскресити й омертвити.
Та двері вже були закриті,
А їй всього свободи треба.
Але комусь це набридає.
Там не існують різні ранги.
І як ніхто, вона це знає.
Таких «там» називають
АНГЕЛ…
ангел
© Copyright: Карина Дашко, 2013
Свидетельство о публикации №113063007465
Свидетельство о публикации №113063007465
Рецензии