Лiна Костенко - Циферблат годинника на розi

Циферблат  часов  на  переходе
Вьюги  белым  снегом  замели…
Нам  с  тобою,  видно,  по  дороге,
Только  никуда  мы  не  пришли.

Вновь  слепые  улицы  маячат,
И  сугроба  снежная  волна.
Нам  легко  с  тобою, -  не  иначе,
Ветер  шепчет  нужные  слова.

Ветер,  подскажи  простое  слово,
Я  его  послушно  повторю.
Шумно  покружись  у  светофора -
Заглуши  всё,  что  я  говорю!

Встречи  и  печали  -  всё  былое.
Я  забыла  боль  и  страсть  свою.
Я  спокойна.  Счастье  есть  другое.
Я  тебя  нисколько  не  люблю.

Вдруг  заплачу,  захочу  руками
Тронуть  лоб  и  кудрей  серебро, -
Нас  не  видят  львы:  глаза  снегами
Этой  вратной  страже  замело.



Оригинал стихотворения Лины Костенко:

Циферблат  годинника  на  розі 
хуртовини  снігом  замели... 
Нам  з  тобою,  видно,  по  дорозі, 
бо  ішли  й  нікуди  не  прийшли. 
Знов  ті  самі  вулиці  незрячі
і  замету  хвиля  снігова. 
Нам  з  тобою  легко  так,  неначе 
вітер  нам  підказує  слова. 
Підкажи  найлагідніше  слово,
я  його  слухняно  повторю. 
Розгуляйся  буйно  і  раптово,
заглуши  усе,  що  говорю!
Не  було  ні  зустрічі,  ні  туги. 
Не  було  пориву  і  жалю. 
Я  спокійна.  Я  щаслива  з  другим. 
Я  тебе  нітрохи  не  люблю.
А  якщо  заплачу  і  руками 
я  торкну  ясне  твоє  чоло,  - 
нас  не  бачать  леви  біля  брами: 
левам  очі  снігом  замело.

Папка 23 - стихотворение 58