Лiна Костенко - Бажання Сонця розбивалося об осiнь

Старанья  солнца  разбивалися  об осень.
Под  свитер  холод  влез  и  ум  застыл.
А  ветер  делал  из  кудрей  полоски,
Страниц  пожухлых  стопку  ворошил.

Скамейки  парка  счастья  не  пригрели.
Людей  укрыли  панцири  квартир.
Тревожило, что завтра  -  понедельник.
У  всех  всегда  -  в душе  свой  монастырь.

Лист  за  листом  слетали  мне  под  ноги.
Грусть  осени  передалась  дождю.
И  я  стою  одна  среди  дороги
Под  мокрым  небом  ночи  и  молчу.

Припомнить  всё  мне  не  собрать  терпенья.
Слеза  в  глазах?  Да  дождик  намочил…
Я  одинёшенька  в  промозглости  осенней.
Я  в  осень  кутаюсь,  а  люди  все  -  в  плащи.


Оригинал стихотворения Лины Костенко:

Бажання  Сонця  розбивалося  об  осінь.
Під  светри  лізли  холод  і  думки.
Вітер  шмагав  розпущене  волосся,
Перегортав  пожовклі  сторінки.

На  лавках  в  парку  щастя  не  сиділо.
Люди  ховались  в  панцирі  квартир.
Страждали  тим,  що  завтра  понеділок.
В  кожній  душі  свій  власний  монастир.

Лист  за  листком  спадали  попід  ноги.
Осінній  смуток  з  краплями  дощу.
І  я  стою... сама  серед  дороги
Під  мокрим  небом  ночі... і  мовчу.

Згадати  все  не  вистачить  терпіння.
Очі  намокли...  байдуже...  дощі.
Сама-самісінька  промерзла  і  осіння.
Я  в  осінь  кутаюсь...  а  люди  у  плащі.

Папка 23 - стихотворение 64