Лiна Костенко - Гуде вогонь веселий сатана

Гудит  огонь  -  весёлый  сатана,
Смеясь,  язык  свой  высунул  из  печи…
А  я  опять  жму  лбом  стекло  окна,
И  грусть  моя  берёт  меня  за  плечи.

Сама  пошла,  куда  глаза  вели  -
Чтоб  без  тебя  найти  душе  уюта.
И  мысли  все  мои,  как  сизари,
В  полях  искали  синего  приюта.

Сама  сбежала  в  снег  и  в  глухомань,
Чтоб  дать  душе  обресть  покой,  отвагу.
Нашла  -  рассветов  горечь  и  обман  -
И  пью  недобродившую  их  брагу.

Вся  -  в  ожиданье  чуда  из  чудес.
И  ночь  читать  как  чернокнижье  -  нега.
Найдёшь,  коль  любишь.  Адрес:  синий  лес,
И  этот  домик  за  морями  снега.

Я  выплываю  по  ночам  одна
На  льду  стекла  в  холодные  просторы.
И  спит  в  печи  весёлый  сатана,
Зарывшись  жаром  в  головёшек  горы.

И  так  до  синих  утренних  зарниц,
И  до  рассветных  поездов  мерцанья  -
До  бездны  глаз  в  тени  твоих  ресниц
Раскинулась  тревога  ожиданья.


Оригинал стихотворения Лины Костенко:

Гуде вогонь – веселий сатана,
червоним реготом вихоплюється з печі…
А я чолом припала до вікна,
і смуток мій бере мене за плечі.

Сама пішла світ за очі – аби
знайти від тебе крихту порятунку.
Мої думки, як дикі голуби,
в полях шукали синього притулку.

Сама втекла в сніги, у глухомань,
щоб віднайти душевну рівновагу.
І віднайшла – гірку печаль світань.
І п'ю, немов невиброджену брагу.

І жду якогось чуда із чудес.
Читаю ніч, немов би чорну книгу.
Якщо кохаєш – знайдеш без адрес
оцю хатину за морями снігу.

І відпливаю поночі одна
на кризі шибки у холодний вечір.
І спить в печі веселий сатана,
уткнувся жаром в лапи головешок.

І так до самих синіх зоряниць,
до світанкових поїздів ячання –
до безміру, як в темряві зіниці,
тривожно шириться чекання…

Папка 23 - стихотворение 71