Лiна Костенко - Нiме кiно

Смотрю  кино  -  немое,  на  стене,
Такой  холодной,  белой-белой-белой,
Где  за  крестом,  примёрзшим  на  окне,
Стоит  зима  лохматою  Сибиллой.

И  тень  моя  рукою  машет  мне,
По  дому  ходит,  кутается  в  шали.
Весёлый  фильм,  без  проку,  на  стене.
Хочу,  чтоб  отпуск  от  себя  мне  дали.

Лети,  душа,  в  мир  солнечных  краёв,
К  вершинам  мысли  и  в  долину  слова.
А  тень  моя  -  я  не  возьму  её,
Пусть  тут  дрова  кидает  в  печку  снова.

Моих  пусть  провожает  птиц-тревог.
Да,  тень  грустна  -  монахиня-печальница.
Я  отдохну  тут  после  всех  дорог
И  дам  питья  Пегасу  -  есть  чернильница.

О,  бедный  конь,  так  горько  то  питьё!
Цветов  Парнаса  не  жуёшь  -  мы  квиты.
Что  -  нелегко?  Такое,  брат,  житьё.
А  мы  с  тобою  всё-таки  -  джигиты.


Оригинал стихотворения Лины Костенко:

...Німе кіно — оця моя стіна,
оця холодна, біла-біла-біла,
де за хрестом замерзлого вікна
стоїть зима, кошлата, як Сибілла.

Де тінь моя окремо при мені
по хаті ходить, кутається в хустку.
Веселий фільм, нівроку, на стіні,
сама від себе хочу у відпустку.

Лети, душа, у сонячні краї,
у вирій мислі, у країну слова.
А тінь моя — не візьмемо її,
нехай у пічку підкидає дрова.

Хай проводжає всіх моїх птахів.
Це тінь сумна, бо тіні всі черниці.
Отут спочину після всіх шляхів
і напою Пегаса із чорнильниці.

Ох, бідний кінь, гірке його пиття!
Жив на Парнасі і жував би квіти.
Нелегко, брат? Нічого, це життя.
А ми з тобою все-таки джиґіти.

Папка 23 - стихотворение 72