Хвилинка параноi. Частина 2
Вже йду додому, нагулявся… набридло… Блискає… штормове попередження? Невже було? Ти бачиш біля себе когось… друзів? Чи просто… людей, близьких тобі? Чи може, саме вони ті ясні вогні? Що не відпускають… За скреготом грому, не чуєш нічого.. і нікого. Вона так прекрасна… ця блискавка. Така велична… повна моя протилежність. І навіть не в плані того, що я «людина», а вона лише згусток енергії, лише виплеск енергії від різнойменно заряджених атомів і молекул в хмарах, а тим – що я, нічого не вартий, за мною не наглядає ніхто… не возвеличує. А вона… така прекрасна, така… така… й словами не описати, а що я? Я – нічого, в порівнянні з нею.
Ось... від дощу пронесло. Ще досі кашель. Вже дере горло. Попрощався з друзями. Вже сам. Знову. Зайду по звичці в Інтернет. І знову буду шукати себе… Хоч точно знаю, що не-зна-йду…
Свидетельство о публикации №113062800544