***

У війни страшні  лице і очі,
А душа жорстока і чужа…
Я боюсь війни… Її не хочу, -
І щемить, щемить   моя душа…
Хоч її й не бачила, я знаю,
Що страшна вона і навісна…
Як юнак від ран тяжких вмирає, -
А йому ж всміхається весна…
Коли в мріях мариться дорога,
А в окопі – стогін і плачі…
Після бою (в думці) – до порогу
Хоч удень, увечері, вночі…
Там літа пролинули малечі,
І чия – не знаю, в тім вина,
Що в 17 – юності на плечі
Ця страшна, ненависна війна…
Я її ненавиджу! До скону!
Хай її не буде  вже ніде!
За яким неписаним законом
Скільки вбила праведних  людей!?.
…Бій затих… І я пишу в тривозі,
Так болить від  бою  голова…
Вклонитись хочу нашій Перемозі,
Знайти б найкращі, вишукать слова!
…О мамо рідна, хто зна, чи побачу
Тебе у  нашій рідній стороні…
Живий… Воюю… Ситий… І не  плачу,
Солдат, мамо, не плаче на війні…
…І знову бій.  І знову ріки крові –
За честь, за волю, щастя! – Не дарма!
А  лист отой  лишивсь… на полуслові,
І адресу зворотнього нема…
Відпив життя – нещедро і несміло,
Та не було  ні   сліз,  ні каяття..,
Загарячіло в серці, заболіло… -
Злодійка-куля  вирвала з життя…
Він жив, він знав: не  ради  себе
Своє життя у землю покладе..,
А щоб над світом мирне  було  небо,
Й пшеничне  поле  квітло  молоде.
…І знову май. І я за всіх молюся…
Он бачиш -  знову  в  небі  журавлі.
В скорботі низько-низько поклонюся
До самої, до самої землі…
…Через роки на фото я  дивлюся,
І старий колір душу обпіка:
А усвідомить подумки боюся,
Що то – мій дід.., - в особі  юнака…