28. 08. 2012

"Як багато сказати я хочу,
Як багато про що промовчать,
Як я хочу поглянути в очі -
В твої очі, і міцно тебе обійнять...

Я не забуду ті ночі під небом в зорях
Я пам'ятатиму і твій чарівний сміх.
І ті хвилини, коли міг я бути поряд,
І в ті хвилини міг забути про весь світ.

Адже давненько ти уже для мене,
Не те, що світ – галактика ціла.
І помираю, засихаю я без тебе…
Як і зимою все живе без променів тепла.

Люблю тебе, нічого тут уже не вдієш,
І ліків не знайти уже ніде…
Я думаю, мене ти зрозумієш,
Коли любов тебе також із розуму зведе…

Мені бракує слів, щоб передати,
Що, зазвичай у мене на душі,
Коли вночі – не можу спати,
Або сиджу й пишу вірші…

Пробач мене за те, що я люблю,
Адже ніхто мені не дозволяв.
Пробач  за те, що це тобі пишу,
А дозволу я й навіть не питав…

Я близько навіть не уявляю,
Що буде з нами через рік.
Одне лишень я точно знаю –
Ніколи не забуду твій чарівний сміх.

Ну а сьогодні все – останній вечір
Не віриться, що літо вже пішло.
Потрібно вже спаковувати речі,
Бо осінь стукає в моє вікно.

І на прощання вірш оцей тобі,
Я цілу ніч пишу – не сплю.
Для тебе байдуже – я зрозумів іще тоді,
Але я повторюся: «Дашка, я тебе люблю!»"