смуток спеки
і тоненько бринить на хвилях,
піднімається білим паром
і сріблястим димком над гіллям -
смуток спеки, що так кохала:
палко, гаряче і надмірно...
та лиш листя знає опале,
що між ними безмежна прірва...
Свидетельство о публикации №113062402715