Давно знайом ми з тобою,

Давно знайомі ми з тобою,
Пишу ці строки я тобі
Для того, щоб згадати із журбою
Дні, що промайнули в забутті.
Ти завжди був таким дорослим,
Ти вже не бачив барви чарівні,
Ти бачив світ не зовсім просто,
Не так, як бачити хотілося мені.
А як не як та друзями були
Час плинув мій тихесенько собі,
А ти дорослим був для мене, як завжди
Та чимось зв’язані були тоді.
А з’єднувало нас паркан той, огорожа,
Що по межі ділив дві долі, дві душі
Та виїхав ти звідти назавжди,
А загорожа почала ділити два світи.
Я часто згадую ти дні минулі,
Як ми не знали куди йти,
Як слухали ми спів зозулі
Та відверто говорили, що було на душі.
Йшов час ми змінювались, виростали
Ти бачив знайому лиш в мені,
Ми «Привіт!» одне одному не казали,
Але я щось знайоме бачила в тобі.
А зараз промайнуло у душі,
Що я в житті у тебе друга,
За це гордість обурилась собі,
А серце все чекає в тихій самоті.
Ти зараз з тою, що першою прийшла,
Але згасли ваші почуття…
Може, я не так вчинила
Розбиваючи її життя,
Та знаю я, що схожий ти на мене
Ось таке у Кішки відчуття,
А навкруги усе таке зелене,
Бо мало років, ще мені з народження.
І може все те не правильне,
Але це наші два життя.