Це ще не вітер -
тільки вітреня:
листки осик легесенько торкнуло
навпомацки, несміло, навмання,
і в прОжилках заплуталось, заснуло...
І це не вітер, -
тільки вітерець:
прийшов тихенько, притуливсь до липи,
і стежкою швиденько навпростець!
Й дитиною в долині тихо схлипнув.
Та й це - не вітер:
вибіг з-за гори,
мов парубок-пустун, грайливий легінь.
Калина засоромилась, горить...
А явори собі віддихують полегко.
Аж раптом - гамір,
свист, переполох!
Враз вІльха вІльху нахиляє, креше!
І зойк сорок - в розгойданий полон!
І чорні гнізда світяться, мов решето.
Ооо! Це вже - вітер!
М"язовий нестрим.
Боріння. Біг. Розлюченість. Змагання.
Готовність все дощенту рознести -
й перемогти!.. Без остраху й вагання.
Це ще не вiтер...
© Copyright: Светлана Похилько, 2013
Свидетельство о публикации №113061703265
Свидетельство о публикации №113061703265
Рецензии
Чудовий вірш, Свєтлано!
Традиційна українська ліричність, динаміка, що потроху набуває...
)))))
З пошаною,
Віталій
Нерыдайидальго 16.07.2013 21:09 • Заявить о нарушении
Традиційна українська ліричність, динаміка, що потроху набуває...
)))))
З пошаною,
Віталій
Нерыдайидальго 16.07.2013 21:09 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.