погомоніли:
- може...?
- ще не час...
і розійшлись - водою та землею -
дві мудрості_самотності_людини,
з тавром незмінним:
"ВІЧНІСТЬ"
на чолі...
...у світі, де минущі біль та сльози,
де сміх минущий, де мина любов,
де літо-осінь - як пилок сріблястий
із крилець бабки - є - і вже нема -
так важко бути тим, хто не минає...
***
...ти відкриваєш двері: "Дорога,
я так втомився, де ти, серце, де ти?" -
нема нікого... пилюга і пил
осіли на дзеркалах і на книгах,
її немає років сто уже,
а іншої не буде років триста -
як перебути, як переболіти,
коли нема кінця ні снам, ні дням,
коли богів дарунок (чи покара) -
іти довіку шляхом у нікуди....
Pro Vichnist
© Copyright: Ганна Осадко, 2013
Свидетельство о публикации №113061703069
Свидетельство о публикации №113061703069
Рецензии
"так важко бути тим, хто не минає..."
Як багато в цих словах, Ганно!
А я подумала про сонце і про любов, все інше минає...
Хай хоч це буде вічним!)
Щасти Вам!
Соловей Заочник 19.10.2013 11:50 • Заявить о нарушении
Як багато в цих словах, Ганно!
А я подумала про сонце і про любов, все інше минає...
Хай хоч це буде вічним!)
Щасти Вам!
Соловей Заочник 19.10.2013 11:50 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 7 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.