Хочу знов говорити про тебе...

Хочу знов говорити про тебе
Розповісти усе, що не тліє,
А горить, наче жертва для неба,
Залишаючи в серці надію.

Лиш поглянь, я тебе не забула,
Хоча як намагалась забути!
Я вважала, що все вже минуло…
Але ж варто твій голос почути,

Щоб душа моя знов обізвалась
І, пронизана стрілами, мліла.
Хоча я за життя не сказала,
Що назавжди тебе полюбила.

Що ти вийняв гарячую душу
І залишив холодну крижинку,
Яку інших любити не змушу,
Яка мерзне, не знає спочинку.

Яка часом спалахує світлом,
От, як зараз, до тебе сяйнула.
Яка знехтувала цілим світом,
Коли тільки твій голос почула.

Коли тільки побачила очі…
Скільки суму, жалю і утрати…
Я забути тебе навіть хочу,
Та не хоче вона забувати.

Протиборство страшне і нестямне
Цілу вічність в душі своїй маю.
Цю крижинку, що жалить сльозами,
Скільки в світі живу, відчуваю.

І не видиться тому фіналу.
Ця безвихідь мене убиває…
О, чому ж я тоді не сказала,
Не промовила як я кохаю!

Може ти б розсміявся у очі,
Може вирвав би з серця надію!
То не краще, як зараз я млію,
Як несказане мовити хочу…