Пекуче серце тихо плакало сльозами,
Згадавши молодість ,як карму давнини.
Образи..Спогади..Розмазались руками
На блідолицім,зморенім,засмученім лиці.
Душа. Вона так скніла і чомусь боліла,
Врізалась в тіло, мов розколоте стікло.
Хіба ж просити вона в бога сміла?
Просити щастя ,що кудись собі пішло.
Скотились сльози.Гірко вїлись в сонну душу
Блакитним маревом розтали мов туман.
Ніщо не треба! Тай нічого ти не мусиш.
То вітер долі затягнув на нас аркан.
Ветер судеб
© Copyright: Елена Полищук -Зелинская, 2013
Свидетельство о публикации №113061601324
Свидетельство о публикации №113061601324
Рецензии