Мосты

Будувала мости, а виходили тіні ілюзій…
Той, що поряд тепер, десь за кладкою в хаті живе,
За тиночком своїм. Ми сусіди. А іноді – друзі,
Коли буря зненацька на кладці перила порве…
 
Мій коханий… Там міст нетривкий. Віртуальний.
Телефонний, мобільний. Миттєвий. Незримий. Німий.
І зв`язок той давно уже пара-нормальний,
Та й коханий давно уже, правда, не мій…
 
До батьків в небеса уночі прокладала дорогу
Серед хмар і небесного світла, де спокій густий…
Почекайте, хороші. Моліться за нас у тривозі,
Ще не час нам дорогами смутку іти…
 
У минуле, буває, прошкую калиновим мостом,
Коли туга на серці вогнену поставить печать.
Коли встелить туман одинокий, маленький мій острів…
Трохи сонця узяти, щоб віру свою не втрачать.
 
Острови, острови… Піднімися, засяй, моя віра!
І промінням ясним всі тумани в душі освіти!
Хай кохання моє, моє слово та усмішка щира
До людей, до коханих із райдуг проложать мости!

************************
Создавала мосты. Получались лишь тени иллюзий...
Тот, что рядом со мной, за мосточком, на даче живёт.
За заборчиком хилым. Соседи... Бывает, и дружим,
Когда буря, вздымаясь, на кладке перила порвёт...

Мой любимый... Тут мост лишь в душе... Виртуальный.
Телефонный. Мобильный. Случайный. Незримый. Немой.
Да и связь я назвала бы эту лишь пара-нормальной...
И любимый давно уже, правда, далёкий, не мой...

И к родителям в небо дорогу стелила в туманах,
Среди туч и небесного света, где мир и покой...
Подождите, родные. Молитесь за нас неустанно,
Не пора еще нам к вам идти по дороге такой...

В своё прошлое редко хожу я калиновым мОстом,
Как тоска достаёт, и на сердце печали печать,
Когда мутным укроет туманом мой маленький остров...
Света взять. И тепла. Чтобы веру свою не терять.

Острова, острова... Поднимись, засияй, моя вера!
И лучами своими туманы в судьбе освети!
Пусть любовь, моё слово, душа, моё счастье без меры
К тем, кто любит открыто, из радуг проложат мосты!