Да, это я - Мушу Перевод по мотивам Еретик Т. Г. Ш

Да, это я - Мушу Перевод по мотивам "Еретик" Т.Г. Шевченко основная часть
Да, это я - Мушу. Где мой пьедестал? И я тут главный среди духов предков!!!!!
"Кругом насилие и ложь,
Народ замученный молчит.
И на апостольском престоле
Монах откормленный сидит.
Людскою кровию торгует
И рай в аренду отдаёт!
Неба Царю! Твой суд смешон им,
как и царствие твоё
(я слышал есть у них своё).
Разбойники и людоеды даже
Правду зацвиркали,
Осмеяли твою славу,
И силу, и волю.
Земля плачет в стальных щитах,
Как за детьми мама.
Нет кому сварку отменить,
Одним миром стать
За правды добрую весть,
За тёмных людей, бомжей!
Нет кому! боженька милый!
Неужели и не будет мести?
Нет, настанет, верю, время
для расплаты.
Рухнут три короны
На гордой тиаре!
Распадутся! Благослови
На месть и на муки,
Благослови мои, боженька,
Нетвёрдые руки!
(Благословляю - я, Мушу, подумал).
Так в келье правдивый
Ваня Гус думал разорвать
Оковы адовы!.. и чудо,
Святое чудо показать
Глазам слепым. "Поборюсь с подонками
За меня бог!.. да свершится воля Его!"
И в Вифлеемскую часовню
Пошёл молиться добрый Гус
При этом не кусал он ус.

"Во имя господа Христа,
За нас распятого на древе,
И всех апостолов святых,
Особенно Петра и Павла,
Мы разрешили все грехи
Святою буллою вот этой
Рабыне Божьей..."
"Той самой,
Которую по улицам водили
В Праге день тому назад;
Той самой, что шаталась
По кафешках, по СТО,
По ВУЗов кафедрах,
И по квартирам пьяная!
Она сама заработала
И буллу купила -
Теперь святая!.. Боже! боже!
Великая сила!
Великая слава! глянь-ка на людей!
Отдохни от кары в светлом рае!
За что-ж пропадают? за что ты караешь
Своих и покорных, и добрых детей?
За что закрыл их глаза
И ум свободный как тем льдом сковал
Цепями дурной ночи!..
Прозрите, люди, день настал!
Расправьте руки, снимите мусор.
Проснитесь, чехи, будьте люди,
А не посмешище монахам!
Разбойники и палачи в тиарах
Всё потопили, взяли всё,
Как Чингисхан в Московии,
И нам, слепым, предали
Свои догматы!.. кровь, пожары,
Сундук Пандоры, войны, свары,
И адских мук бескрайный ряд...
И полон Рим незаконных ребят!
Вот их догматы и их слава.
Очевидная... А теперь
Вон тем положено конклавом:
Кто без святейшей буллы умер -
В пекло просто; кто заплатит
вдвое - режь хоть брата родного,
Ну ясно, кроме папы и монаха,
И в рай идти! Конец концам!
И у вора уж вор крадёт,
К тому же в церкви. Гады! гады!
Напьётесь ли вы, наконец
Крови людской?.. Не мне,
Великий господи, простому,
Судить великие дела
Твоей святейшей воли. Зла
Не делаешь ты без вины ни одному
соданию малОму своему.
Молюся: господи, помилуй,
Спаси ты нас, святая сило,
Язви язык мой за хулы,
И язвы мира исцели.
Не дай коварным издеваться
И над твоею вечно-славой
И над несчастными людьми!.."

И плакал Гус, творя молитву,
Народ молчал
И удивлялся: что делает, безумец он
И на кого он руку поднимает!

"Смотрите, люди: вот где булла,
её я прочитал..." - и показал
Перед народом. Все вздрогнули:
Ивашка буллу разорвал!!
И из часовни Вифлеемской
Аж до всемирной-то столицы
Луна, неслась и гоготала.
Монахи прятались... Как кара,
Луна в синклите разошлась, -
И пошатнулася тиара!

Зашипели, как гадюки,
Монахи в Ватикане,
Шепчут пауками аж из Авиньона
С римскими монахами,
Шепчутся и антипапы, но не антимамы
Аж стены сотрясаются
От такого шепоту. Кардиналы,
Как гадюки, вьются
Клубком вкруг тиары. И тихонько,
Как коты, грызутся
За мышку - Ивана... Как наоборот?
От одной мышачей шкурки
Такая сила... а мяса!!!
Аж вздрогнули стены,
Как вспомнили, что в Праге
Закричали гуси
И с орлами летят биться...
Синклит испугался,
Собрал совет. Постановили
Одноголосно стать
Против Ивана. И в Констанце
Всех ворон созвать уж!
И стеречь как можно
И сверху, и снизу,
Чтоб не улетела серая пичужка
На славянское поле.

Как они то поле покрыли -
Монахи с молитвою повалили
В Констанц; степи, пути,
Как саранча, покрыли
Бароны, герцоги и дюки,
Псари, герольды, торгаши,
И трубадуры (кобзари),
И также войско, как гадюки.
За герцогинями другие;
Кто с соколами на руках,
А кто пешком, верхом на осликах -
Так аж кишит! все на охоту,
Как гад в камыш, спешат!
О чех? твоя душа где??
Смотри, что силы повалило -
Как сарацина воевать
Или великого Аттилу!
И в Праге глухо осуждают,
И кесаря, и Вячеслава,
И тот собор тысячеглавый
Ругают в голос! Не хотят
Пускать в Констанц Ивана!
"Жив бог! жива душа моя!
Братия, я смерти не боюся!
Я докажу вон тем змеюкам,
Я вырву ядные их жала!.."
И чехи Гуса провожали,
Как дети своего родителя...

Зазвонили уж в Констанце
Рано и во все колокола.
И собирались кардиналы,
Жирные и красные,
(мне, худенькому, не чета)
Ну как бугайчики да в загородку,
И прелатав - море (не Чёрное).
И три папы, и баронство,
И венчанные главы;
Собрались, как Иуды
На суд нечестивый, гадкий,
мне, Мушу, лично противный
К тому ж против Христа.
Свары, шум, то ревет, то воет,
Как орда та в лагере
Или жиды там в школе...
И - всех вместе зацепило!..

Как кедр средь поля
Ливанский, - правда, в цепях
Стал Гус пред ними!
И окинул нечестивых
Орлимым взором.
Затрусились, побелели,
Молча осматривали
Мученика сумасшедшего.
"Зачем меня -
На прю эту позвали?
Иль смотреть на цепи??"
"Молчи, чех строптивый..." -
Гадюкой зашипели,
Зверем заревели.
"Ты еретик! ты еретик!
Ты сеешь расколы!
Усобища разводишь,
Самой святой воли -
Не принимаешь..." - "Одно слово!"
"Ты богом проклятый!
Ты еретик! еретик!..-
Ревели святоши. -
Ты усобник!.." - "Одно слово".
"Ты всеми проклятый!.."
Подивился Гус наш папам
И вышел с палаты!..
"Побороли! побороли!" -
Все закричали.
"Автодафе! автодафе!.." -
Все попредавали.

И ночь целую банкетовали
Монахи, бароны... все пили
И, пьяные, Гуса проклинали,
Пока колокола загудели.
И свет включили... Идут молиться
Монахи все за Гуса. Из-за горы
Солнце красно аж горит.
Светило хочет посмотреть,
Что будут с праведным творить?!

Зазвонили уж во все колокола,
И повели страдальца нашего
На Голгофу в цепях.
И не встрепенулся...
Перед огнем; стал на дровах,
старушкой кинутых, сказал:
"Святая простота!"
И молитвой продолжает:
"О господи мой милый,
Что ж я сделал этим людям?
твоим ведь людям!
За что меня судят!
За что распинают?
Люди! добрые люди!
Молитесь!.. невинные -
И с вами то будет!
Молитесь! лютые звери
Пришли в овечьих шкурах
И пазюры вонзили...
Ни горы, ни стены
Не спрячут. Разольётся
Красное море
Крови! крови из детей ваших.
О горе! о горе!
Вон где они! в ясных ризах.
Их лютые глазницы...
Уже крови..." - "Жги! жги!.."
"Крови! крови жаждут!
Крови вашей!.." - и дымом
Праведного покрыло.
"Молитесь! молитесь!
Господи, помилуй,
Прости ты им, они ведь не знают!.."
И не слышно стало!
Как собаки, близ огня
Кругом монахи стали -
Боялись, паскуды, чтоб не вылез
Гадиной из жару
И не повис бы на короне
Или на тиаре.

Погас огонь, и дунул ветер
И пепел всё развеял.
И вдруг увидели простые люди
на тиаре красного змея
(меня, Мушу, то есть).
Пошли монахи и Te deum запели,
Разошлись по трапезам кушать
И трапезничали
И день и ночь, аж вспухли, бедняги.
Несколько чехов собрались, земли взяли,
Из-под кострища и с нею
Пошли в Прагу. Вот так Гуса
монахи осудили,
Подожгли... но божьего
Слова не спалили,
Не угадали, что вылетит
Орёл из-за тучи
Вместо гуся и заклюёт
Высокую тиару.
Им всё равно уж, разлетелись,
Как те вороны,
С кровавого того праздника.

Монахи и бароны
Отдыхают в домах
И думать не думают -
Банкетствуют и иногда
Te deum напевают.
Всё сделали... Ну, погодите!
Вон над головою
Старый Жижка из Таборова
Махнул вам по фазендам булавою.

14 июня 2013
Луганск
Перевод по мотивам Валерии Ципуры. От имени Господа комментирует обстановку красный дракончик Мушу из сказки про Мулан. 



Камень, его же небрегоша зиждущии,
сей бысть во главу угла: от господа
бысть сей, и есть дивен во очесех наших.
Псалом 117, стих 22
"Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить.
І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить.
Людською кровію шинкує
І рай у найми оддає!
Небесний царю! суд твій всує,
І всує царствіє твоє.
Розбойники, людоїди
Правду побороли,
Осміяли твою славу,
І силу, і волю.
Земля плаче у кайданах,
Як за дітьми мати.
Нема кому розкувати,
Одностайне стати
За євангеліє правди,
За темнії люде!
Нема кому! боже! боже!
Чи то ж і не буде?
Ні, настане час великий
Небесної кари.
Розпадуться три корони
На гордій тіарі!
Розпадуться! Благослови
На месть і на муки,
Благослови мої, боже,
Нетвердії руки!
Отак у келії правдивий
Іван Гус думав розірвать
Окови адові!.. і диво,
Святеє диво показать
Очам незрящим. "Поборюсь...
За мене бог!.. да совершиться!"
І в Віфліємськую каплицю
Пішов молиться добрий Гус.

"Во ім"я господа Христа,
За нас розп"ятого на древі,
І всіх апостолів святих,
Петра і Павла особливе,
Ми розрішаємо гріхи
Святою буллою сією
Рабині божій..."
"Отій самій,
Що водили по улицях
В Празі позавчора;
Отій самій, що хилялась
По шинках, по стайнях,
По чернечих переходах,
По келях п"яна!
Ота сама заробила
Та буллу купила -
Тепер свята!.. Боже! боже!
Великая сило!
Великая славо! зглянься на людей!
Одпочинь од кари у світлому раї!
За що пропадають? за що ти караєш
Своїх і покорних, і добрих дітей?
За що закрив їх добрі очі
І вольний розум окував
Кайданами лихої ночі!..
Прозріте, люди, день настав!
Розправте руки, змийте лУду.
Прокиньтесь, чехи, будьте люди,
А не посмішеще ченцям!
Розбойники, кати в тіарах
Все потопили, все взяли,
Мов у Московії татаре,
І нам, сліпим, передали
Свої догмати!.. кров, пожари,
Всі зла на світі, войни, чвари,
Пекельних мук безкраїй ряд...
І повен Рим байстрят!
От їх догмати і їх слава.
То явна слава... А тепер
Отим положено конглавом:
Хто без святої булли вмер -
У пекло просто; хто ж заплатить
За буллу вдвоє - ріж хоч брата,
Окроме папи і ченця,
І в рай іди! Конець концям!
У злодія вже злодій краде,
Та ще й у церкві. Гади! гади!
Чи напилися ви, чи ні
Людської крові?.. Не мені,
Великий господи, простому,
Судить великії діла
Твоєї волі. Люта зла
Не дієш без вини нікому.
Молюся: господи, помилуй,
Спаси ти нас, святая сило,
Язви язик мій за хули,
Та язви мира ізціли.
Не дай знущатися лукавим
І над твоєю вічно-славой
Й над нами, простими людьми!.."

І плакав Гус, молитву дія,
І тяжко плакав. Люд мовчав
І дивувася: що він діє,
На кого руку підійма!

"Дивіться, люде: осьде булла,
Що я читав..." - і показав
Перед народом. Всі здрогнули:
Іван Гус буллу розідрав!!
Із Віфліємської каплиці
Аж до всесвітньої столиці
Луна, гогочучи, неслась.
Ченці ховаються... Мов кара,
Луна в конглаві оддалась, -
І похилилася тіара!

Зашипіли, мов гадюки,
Ченці в Ватікані,
Шепочеться Авіньйона
З римськими ченцями,
Шепочуться антипапи,
Аж стіни трясуться
Од шепоту. Кардинали,
Як гадюки, в"ються
Круг тіари. Та нищечком,
Мов коти, гризуться
За мишеня... Та й як паки?
Однієї шкури
Така сила... а м"ясива!!!
Аж здригнули мури,
Як згадали, що у Празі
Загелкали гуси
Та з орлами летять биться...
Конглав схаменувся,
Зібрав раду. Положили
Одностайне стати
Против Гуса. І в Констанці
Всіх ворон скликати!
Та стерегти якомога
І зверху, і здолу,
Щоб не втекла сіра птаха
На слав"янське поле.

Як та галич поле крила -
Ченці повалили
До Констанця; степи, шляхи,
Мов сарана, вкрили
Барони, герцоги і дюки,
Псарі, герольди, шинкарі,
І трубадури (кобзарі),
І шляхом військо, мов гадюки.
За герцогинями німота;
Хто з соколами на руках,
Хто пішки, верхи на ослах -
Так аж кишить! все на охоту,
Мов гад у ірій, поспіша!
О чеху? де твоя душа??
Дивись, що сили повалило -
Мов сарацина воювать
Або великого Аттілу!
У Празі глухо гомонять,
І цесаря, і Вячеслава,
І той собор тисячоглавий
Уголос лають! Не хотять
Пускать в Констанц Івана Гуса!
"Жив бог! жива душа моя!
Брати, я смерті не боюся!
Я докажу отим зміям,
Я вирву їх несите жало!.."
І чехи Гуса проводжали,
Мов діти батька...

Задзвонили у Констанці
Рано в усі дзвони.
Збиралися кардинали,
Гладкі та червоні,
Мов бугаї в загороду,
І прелатів лава.
І три папи, і баронство,
І вінчані глави;
Зібралися, мов іуди
На суд нечестивий
Против Христа. Свари, гомін,
То реве, то виє,
Як та орда у таборі
Або жиди в школі...
І - всім разом заціпило!..

Мов кедр серед поля
Ливанського, - у кайданах
Став Гус перед ними!
І окинув нечестивих
Орліми очима.
Затрусились, побіліли,
Мовчки озирали
Мученика. "Чого мене -
Чи на прю позвали?
Чи дивиться на кайдани??"
"Мовчи, чеше смілий..." -
Гадюкою зашипіли,
Звіром заревіли.
"Ти єретик! ти єретик!
Ти сієш розколи!
Усобища розвіваєш,
Святійшої волі -
Не приймаєш..." - "Одно слово!"
"Ти богом проклятий!
Ти єретик! ти єретик!..-
Ревіли прелати. -
Ти усобник!.." - "Одно слово".
"Ти всіма проклятий!.."
Подивився Гус на пАпи
Та й вийшов з палати!..
"Побороли! побороли!" -
Мов обеленіли.
"Автодафе! автодафе!.." -
Гуртом заревіли.

І цілу ніч бенкетовали
Ченці, барони... всі пили
І, п"яні, Гуса проклинали,
Аж поки дзвони загули.
І світ настав... Ідуть молиться
Ченці за Гуса. З-за гори
Червоне сонце аж горить.
І сонце хоче подивиться,
Що будуть з праведним творить?!

Задзвонили в усі дзвони,
І повели Гуса
На Голгофу у кайданах.
І не стрепенувся...
Перед огнем; став на йому
І молитву діє:
"О господи милосердний,
Що я заподіяв
Оцим людям? твоїм людям!
За що мене судять!
За що мене розпинають?
Люди! добрі люди!
Молітеся!.. неповинні -
І з вами те буде!
Молітеся! люті звірі
Прийшли в овніх шкурах
І пазюрі розпустили...
Ні гори, ні мури
Не сховають. Розіллється
Червонеє море
Крові! крові з дітей ваших.
О горе! о горе!
Онде вони! в ясних ризах.
Їх лютії очі...
Уже крові..." - "Пали! пали!.."
"Крові! крові хочуть!
Крові вашої!.." - і димом
Праведного вкрило.
"Молітеся! молітеся!
Господи, помилуй,
Прости ти їм, бо не знають!.."
Та й не чути стало!
Мов собаки, коло огню
Кругом ченці стали -
Боялися, щоб не виліз
Гадиною з жару
Та не повис на короні
Або на тіарі.

Погас огонь, дунув вітер
І попіл розвіяв.
І бачили на тіарі
Червоного змія
Прості люде. Пішли ченці
Й Te deum співали,
Розійшлися по трапезах
І трапезували
І день і ніч, аж попухли.
Малою сім"єю
Зійшлись чехи, взяли землі
З-під костра і з нею
Пішли в Прагу. Отак Гуса
Ченці осудили,
Запалили... та божого
Слова не спалили,
Не вгадали, що вилетить
Орел із-за хмари
Замість гуся і розклює
Високу тіару.
Байдуже їм, розлетілись,
Мов тії ворони,
З кровавого того свята.

Ченці і барони
Розвернулись у будинках
І гадки не мають -
Бенкебують та інколи
Te deum співають.
Все зробили... Постривйте!
Он над головою
Старий Жижка з Таборова
Махнув булавою.

10 октября 1845
с. Марьинское
с. 222-229 

Тарас Шевченко Кобзар Київ, видавництво художньої літератури "ДНІПРО" 1980. - 613 с.