В лiкарнi

Боле-боле, благаю, впинися!
Спокiй дай. Дай без тебе заснуть.
Де то янгiл-страж забарився?
Чом лишив у ворожiм краю?

Бiлi стiни. I стеля. Й пiдлога.
Голка в жилi. Вiд лiкiв – нудИть.
Що то, Доле?! Твоя засторога?
Щоб життя не спiшила прожить?

Щоб не гнiвала Бога в тривозi:
Вiк iде, а я не ферзях.
I лiта утiкають на розi
Мрiй, що час обертає на прах….

Я боялась – не встигну любити,
Я не встигну коханою буть,
Капiтал я спiзнюсь сколотити
Для дiтей, щоб спокiйно заснуть.

Щоб їм дати достойну освiту,
Щоб дорога їм в люди була,
На весiллях щоб їхнiх гуляти
Так, щоб заздрив весь елiтар….

Я хотiла й сирIт всиновити,
I їм мужнього батька знайти.
А, можливо, з ним ще народити
ВродливIше дiвча на весь свiт.

Я хотiла буть мамi в пiдмогу.
«Ягуар» їй бiленький купить:
Розсiкала б столичнi дороги
З материнськой пихой за доньку.

Не була ще в Мадридi і Празi.
Океану не бачила ще.
Емiратiв, Гоа та Малайзiї,
Де пiсок борошняний на днi.

Стрiмголов рвалась в омут, кидалась
В рiзнi боки для здiйснення мрiй.
Живучи майбуттям забувала,
Що я маю НАРАЗI, ТЕПЕР….

Пропустила, як виросла донька.
Не награлася з сином в «бої»,
I не я вчила з ними рахунки,
Й укладала всi букви в склади.

I не встигли почути: «Цiную»
Бабця-дiд, що пiшли в iнший свiт.
Забуваю сказати: «Люблю я»
Для батькiв, що сивiють, як лiд.

А повтору ж в життi не буває?!
Двiчi в рiчку одну не ввiйдеш!
Ми на потiм життя вiдкладаєм:
Геть всi думи, що десь i впадеш!...

Тож, в лiкарнi, є час зупинитись
I подумати скопом про те,
Що, напевно,… i грiх-то жалiтись?!
Тим багата, що маю! Й воно золоте!!! -

Дiти сонця. Любима робота.
Вiрнi друзi. Здорова рiдня.
А ще кращеє? - Буде! А нинi ж турбота,
Не впустити i митi нового життя.