Я нiколи не звикну

Никогда  не  привыкну,
Я  не  сделаю  эту  карьеру.
Ты  мне  весь  по  нутру -
Невозможно  тебе  отказать.
И  рассвет  поутру,
И  толпа  беспокойных  курьеров -
Из  подмышек  суют
Кучи дел – за  любовь  наказать.

И  я  вижу:  светает.
Свет  неяркий  скользит  по  руке.
Урожай  суеты -
И  над  пожнями  пыль  лишь  летает.
Целовал  бесконечно!
И  всегда  это  нравилось  мне.
И  люблю,  и  страдаю…
Но  любовь  снова  в  выси  взлетает.


Ліна  Костенко - оригинал стихотворения:


Я ніколи не звикну.
Я не вмію до тебе звикати.
Це за примхи мої
ти так гарно мене покарав.

І приходять світанки,
щоденних турбот адвокати,
і несуть під пахвою
тисячі різних справ.

Я кажу їм: світанки!
Все на світі таке муруге.
Урожай суєти —
залишається тільки стерня.

Скільки ми милувались!
І жодного разу — вдруге.
Скільки років кохаю,
а закохуюсь в тебе щодня.

Папка 23 - стихотворение 18