Я прийду до тебе вчора...

Я  прийду  до  тебе  вчора -
в  надвечірній  позолоті  по  калюжах  і  болоті, 
запилюженій  росі,
і  на  чорному  папері  відшукаю  світла  двері,
засвічу  я  наші  душі 
замість  зір.

Я  прийду  до  тебе  вчора -
заки  сонце  ще  не  сіло (бо  у  присмерку  вечірнім 
навіть  посмішки  сумні),
щоб  ніхто  і  не  помітив - лиш  душа  б  твоя  відчула 
і  до  мене пригорнулась 
у  півсні...
 
Я  прийду  до  тебе  вчора, 
як  затихне  все  довкола, зникне  шелест-шепіт  вітру, 
опаде  акацій  цвіт,
та  поміж  нічної  тиші  передзвін  тобі  залишу,
і  губами  доторкнуся 
до  повік...

Обійму,  як  ще  ніколи 
дотепер  не  обіймала!.. Тільки  вчора  -  дочекайся, 
не  питай
ти  мене  ніколи:  звідки?..  Я  -  та  зірка,  що  упала,
та,  що  скочуючись  в  прірву, 
освітила  небокрай.

Я  прийду  до  тебе.  Вчора.
Щоб  не  зрадити  ніколи. Щоб  від  мене  засвітився 
ясно  й  ти.
Щоб  уже  не  оминути...  Не забути.  I - збагнути!
Я  прийду,  щоб  -  хоч  учора! -
все  ж  прийти...