Лiна Костенко - Вечiрнiй сон закоханого лiта

Вечерниий  сон  излюбленного  лета,
И  волшебство  раззвёзданных  ночей.
Красивой  женщиной,  что  ласкою  прогрета,
Лежит  у  лета  осень  на  плече.

Их  страсть  созрела  и  полна  приплодом.
Сияют  звёзды  Млечного  Пути.
И  торжествует  мудрый  гений  рода
Всего  живого  от  живой  земли.

Пусть  лето  спит,  а  утром  осень  встанет  -
В  жемчужных  нитках  ранней  седины,
С  дородным  телом  в  золотом  кафтане,
Идёт  в  полях  -  они  зерном  полны.

Колосья  с  зёрнами  мечтают  об  амбаре,
Стоит  гурьба  колюче-нежных  роз,
И  шелковицы  падают  в  тумане,
И  груш,  и  яблок  по  садам  -  разброс.

А  ветер  треплет  белые  постромки.
В  посылке  лета  -  щедрый  солнцепад.
Как  слитки  солнца,  нежатся  в  сторонке
Айва,  лимоны,  сливы,  виноград.

Заснёт  луч  солнца  в  гроздьях  разогретых.
Снег  ляжет  в  нити  утомлённых  лоз.
И  страстный  сон  излюбленного  лета,
Перебродив  в  вино,  пьянит  всерьёз.


Лiна  Костенко - оригинал стихотворения:

Вечірній  сон  закоханого  літа 
і  руки,  магнетичні  уночі. 
Вродлива  жінка,  ласкою  прогріта, 
лежить  у  літа  осінь  на  плечі. 

Дозріла  пристрасть  до  вогню  і  плоду. 
Пашить  вогнем  на  млосному  щаблі. 
І  торжествує  мудрий  геній  роду 
всього  живого  на  живій  землі. 

Ще  літо  спить,  а  вранці  осінь  встане  — 
в  косі  янтарній  нитка  сивини, 
могутні  чресла  золотого  стану,
  іде  в  полях  —  вгинаються  лани. 

Близнята-зерна  туляться  в  покоси, 
біжить  юрба  червонощоких  руж,
сплять  солодко  черкуси-негритоси, 
біляві  яблука  і  жовта  раса  груш. 

Рве  синій  вітер  білі  посторонці. 
А  в  серце  літа  —  щедрий  сонцепад.
І  зливками  розтопленого  сонця 
лежать  цитрини,  груші  й  виноград. 

Загусне  промінь  в  гронах  перегрітих. 
А  ляже  сніг  на  похололі  дні  — 
жагучий  сон  закоханого  літа 
в  холодну  зиму  бродить  у  вині!

Папка 23 - стихотворение 81