Лiна Костенко - Послухаю цей дощ

Я  слышу  этот  дождь.  Подкрался  и  шумит.
Звенящий  капель  звук  смешал  с  весельем  воды.
Щемит…  Щемит…  Всего  лишь  только  миг  -
Мгновенно  оглянусь,  а  это  -  годы.  Годы!
.
Да  это  же  -  века.  И  знает  кто  едва:
В  Туманности  Души  теперь  я  обитаю  -
Я  в  мантии  дождя  прозрачнее  стекла
Иду  в  дома  живых,  и  мёртвых  вспоминаю.
.
В  листву  целую  лес.  Скрипач,  благодарю!  -
Ты  хорошо  играл,  когда  была  я  с  вами.
Я  -  дерево,  я  -  снег,  я  -  всё,  что  я  люблю.
И  в  этом  суть  моя  -  мир  выразить  словами.


Ліна Костенко  - оригинал стихотворения:

Послухаю  цей  дощ.  Підкрався  і  шумить. 
Бляшаний  звук  води,  веселих  крапель  кроки. 
Ще  мить,  ще  мить,  ще  тільки  мить  і  мить, 
і  раптом  озирнусь,  а  це  вже  роки  й  роки!
.
А  це  уже  віки.  Ніхто  уже  й  не  зна, 
в  туманностях  душі  чи,  може,  Андромеди  — 
я  в  мантіях  дощу,  прозора,  як  скляна, 
приходжу  до  живих,  і  згадую  про  мертвих.
.
Цілую  всі  ліси.  Спасибі  скрипалю. 
Він  добре  вам  зіграв  колись  мою  присутність. 
Я  дерево,  я  сніг,  я  все,  що  я  люблю. 
І,  може,  це  і  є  моя  найвища  сутніть.

Папка 23 - стихотворение 94