Душа відпочиває наодинці,
Змучена, поранена душа.
Я біль топлю в гранчастій склянці,
Та покидать вона не поспіша.
П’ю вже давно, багато, не хмелію,
Як думу тяжкую убить?
Від випитого скаженію,
А потім забуваюся на мить.
Вже так давно вона мене терзає,
Ця дума тяжкая - твоя брехня.
І рве кусками серце, крає,
Немає спокою і дня.
Я згадую прекрасні твої очі,
В усмішці скривлені вуста.
Та правду говорити ти не хочеш,
Бо твоя правда, як діра, пуста.
І капають на стіл скупі, мужичі сльози,
Горілка капає з очей.
Не хочу жити більше я в тривозі,
Не треба твоїх страждущих ночей.
Душа вiдпочиваe наодинцi...
© Copyright: Наталья Сытник, 2013
Свидетельство о публикации №113061005072
Свидетельство о публикации №113061005072
Рецензии
Грустный стих, отражает состояние Л.Г.
С уважением и добром.
Олег Смирнов 3 11.06.2013 21:34 • Заявить о нарушении
С уважением и добром.
Олег Смирнов 3 11.06.2013 21:34 • Заявить о нарушении