Моя бабуся полюбляла
Читати нам Екзюпері.
Ми часто ввечері сідали
Біля калини на дворІ.
І нам, малесеньким, здавалось,
Що йде до нас Маленький Принц.
Тож ми пильніше придивлялись:
Чи не сховався він за тин?
На небі ж зорі розгорялись,
І місяць – вічний їх пастух.
І нічка тихо підкрадалась,
І соловейко пестив слух.
Бабуся ж чогось затихала,
Дивилась довго на зіркИ.
То тяжко-тяжко так зітхала,
То посміхалася собі.
І крадькома якось з`являлась
На лагідних очах сльоза.
- Чи чули, зіронька сміялась?
- Бабусю, де? Скажи яка?
Бо чула як сміються зорі,
Ми ж намагалися й собі.
Та як не слухали, от горе,
Почути сміх той не могли.
Було колись… Давно немає
Тебе, ріднесенька, зі мною.
А серце й досі зігріває
Все, що пов`язане з тобою.
Я часто ввечері сідаю
Там, за калиною, надвОрі.
Дивлюсь на небо… і зітхаю…
І чую, як сміються зорі…
Я чую, як смiються зорi...
© Copyright: Анна Лындина, 2013
Свидетельство о публикации №113060709036
Свидетельство о публикации №113060709036
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.