Мрii й сподiвання

Мрії й сподівання! Так важко вас покинути,
Забути сни і марення, долю й майбуття.
Краю не боюсь я, не страшно в тьму полинути,
Прийнять вогонь чи холод той, біль чи забуття.

Спогади ті славні забуду я без сліз тяжких,
Минуле, що залишилось ззаду, – не печаль.
Доля, що чекала без дум на мене боязких,
Із серця мого не піде: там вона – кришталь.

Знає то мандрівник, як важко з шляху повернуть,
Коли попереду бринить Ельдорадо блиск.
Легше впертись в гору: за неї нам не зазирнуть
І не чинитиме на нас те майбутнє тиск.

Гляну я на небо: перед очима промайне
Усе дитинство, вся любов, все моє життя.
Промайне, пролине, та віра в долю не мине,
Та образи зі снів моїх – моє укриття.

Марю знов майбутнім: до парку завтра ми підем,
В кіно за тиждень сходимо. Мрій моїх кільце…
З’їздимо в Карпати, намокнемо там під дощем,
Зігріємось під ковдрою – як забути це?

Може тьму я пройду, і цілим вийду та живим,
І матиму я сни нові, нові прагнення.
Вигляд буде той же, і голос буде не новим,
Та з іншими бажаннями – я, чи вже не я?

Мрії й сподівання – останнє, що залишити
Я мушу тут, над обрієм, – для душі бальзам.
Мрії й сподівання, як важко вас покинути!
Зі мною ви не підете: тьму я пройду сам.

Лютий, 2012