Дмитро Славич - Вже дуже довго наш iсну свiт

Давно  наш  мир  глядит  на  белый  свет,
Да  ничего  про  мир  свой  мы  не  знаем  -
Ведь  были  эры  счастья,  эры  бед.
То  малое,  что  есть,  не  сберегаем.

Летят  года  со  скоростью  минут,
Все  правды  обратив  давно  в  обманы.
Дуэльный  кодекс  больше  уж  не  чтут,
Ушли  совсем  любовные  романы.

Романсы  и  сонеты  не  звучат  -
Их  звёздный  час  прошёл  и  не  вернётся.
Кларнеты,  как в  гробах,  в  футлярах  спят,
И  джаз  навряд  ли  миру  улыбнётся.

Всё  новое  -  из  старых  сундуков  -
Ослепло  там,  хромая  ковыляет.
Искусства  сила   в  мир  приводит  вновь
Тень  доброты  -  стара,  но  вдохновляет.

Пробили  час  старинные  часы  -
Эпоха  Возрожденья  наступает?
Там  в  чёрно-белой  гамме  все  цветы,
Звучит  кларнет  -  душа  вновь  оживает.

На  клумбе  под  любимейшим  окном
Там  исполняет  юность  серенаду,
Чтоб  сердце  даме  в  сладкий  сдать  полон,
Заняв,  как  перед  штурмом,  эспланаду.

И  там  ваяет  чудо  красоты
Пигмалион  сегодняшнего  века.
И  оживит,  даст  путь  до  высоты  -
И  влюбится,  совсем  как  в  человека.

Придёт  великий  век  тот  -  Золотой!
Я  жду,  что  лучшей  будет  участь  наша,
И  будут  рядом  в  жизни  миг  любой
Плод  вдохновенья,  дом  и  счастья  чаша.


оригинал стихотворения Дмитро Славича:

Вже  дуже  довго  наш  існує  світ,
та  ми  про  це  ще  не  багато  знаєм,
не  думаєм  про  ери  щастя  й  бід,
тому  і  маєм  лише  те,  що  маєм.

Роки  проходять  швидкістю  хвилин,
залишивши  в  минулому  страждання,
дуелі  зникли  з  образів  картин,
пройшли  палкі  історії  кохання.

Не  чути  вже  романсів  і  сонет,
у  Лету  канув  їх  зірковий  час.
В  футлярі  спить  пошарпаний  кларнет,
і  не  лунає  мелодійний  джаз.

Усе  нове  -  старе,  що  повернулось,
і  не  збирається  тепер  так  швидко  йти.
Мистецтва  силою  весь  світ  перевернули
нові-старі  ідеї  доброти.

Немов  нове  відродження  лунає,
старий  годинник  переводить  час,
де  чорно-білі  барви  знов  буяють,
старий  кларнет  знову  луна  для  нас.

Ге  знову  серенаду  заспіває 
хлопчина  під  коханої  вікном,
і  серце  в  нього  палко  трепетає,
потрапивши  в  солодкий  цей  полон,

де  зліпить  знов  скульптуру  дивовижну
Пігмаліон  сучасної  доби
таку  ж  чудову,  неймовірну,  пишну,
і  закохається  у  неї  назавжди.

Я  сподіваюсь  на  усе  найкраще,
щоб  з  нами  завжди,  в  кожну  мить  була
натхнення  дочка,  завжди  повна  чаша,
Її  Величність  -  Золота  доба!

Папка 23 - стихотворение 102