Дмитро Славич - Львов

В  том  городе,  что  сна  совсем  не  знает,
Что  выпивает  темноту  до  дна,
Не  спит  поэт,  и  музу  не  ласкает  -
Он  топит  грусть,  взяв  толику  вина.

Как  много  в  его  рифмах  композиций,
Судьба  вела  мелодию  его.
А одинок  -  как  только  что  родился  -
Так, словно  не  знавал  он  никого.

А  он  сидел,  как  одинокий  дуб,
И  пил  вино,  хмелея  понемногу  -
Хрусталь  с  вином,  его  касаясь  губ,
Светлей  и  чище  расстилал  дорогу.

А  за  окном  -  шум  летнего  дождя.
Слезами  неба  смыта  пыль  с  аллеи.
В  безлюдных,  беззаботных  площадях
Чудесные  купались  орхидеи.

Он  на  мгновенье  посмотрел  в  окно…
И  замер  мир…  И  сердце  громко  билось.
Он  думал  -  всё  давно  уже  ушло…
Ах,  неужели  это  совершилось?

Она  бывала  с  ним,  но  -  только  в  снах,
Он  с  нею  постоянно  там  встречался.
В  её  прекрасных  голубых  глазах
Он видел  мир  -  и  им  очаровался.

Закономерно,  что  мечтанья  сбылись  -
При  настоящих  чувствах  жизнь  всё  может.
Он  руки  протянул: «А  Вы  мне  снились»,
Она  шепнула  тихо: « Вы  мне  -  тоже…»

Он  жил  во  снах,  и  вот  стал  жизнью  сон  -
Вновь  увлекли  рифмованные  дали,
Два  сердца  нежно  бьются  в  унисон.
И  места  нет  для  грусти  и  печали.


оригинал стихотворения Дмитро Славича:

У  місті,  що  ніколи  не  дрімає,
що  випиває  темряву  до  дна,
поет  не  спить  і  музи  не  шукає,
а  топить  смуток  в  келиху  вина.

Багато  чудернацьких  композицій
зіграла  доля  струнами  його.
безжально  час  залишив  наодинці,
наче  нікого  поряд  не  було.

І  він  сидів,  самотній,  наче  дуб,
і  пив  вино  і  захмілів  неначе,
бо  доторкнувшись  склянкою  до  губ
він  забував  про  всі  свої  невдачі.

А  за  вікном  йшов  теплий  літній  дощ,
сльозами  з  неба  омива  алеї
серед  безлюдних,  безтурботних  площ
купалися  чарівні  орхідеї.

Він  лиш  на  мить  поглянув  у  вікно
і  світ  завмер,а  серце  гучно  билось, 
давно  уже  такого  не  було.
Невже  вони  усе  ж  таки  зустрілись?

приходила  вона  до  нього  в  снах,
він  з  нею  там  постійно  зустрічався,
в  її  бездонних  голубих  очах
він  бачив  світ.  Він  в  неї  закохався.

Не  дивно  що  ці  двоє  все  ж  зустрілись
кохання  спражнє  геть  не  знає  меж
він  підійшов,  сказав  "Ви  мені  снились",
вона  відповіла  "Ви  мені  теж".

Тепер  усе  життя  неначе  сон,
він  хоче  жити  і  творити  далі,
коли  два  серця  б’ються  в  унісон
немає  місця  смутку  і  печалі.

Папка 23 - стихотворение 104