Дмитро Славич - Знову вечiр... i знову сама

Снова  вечер… Опять  ты  одна.
И  огонь  вновь  в  камине  пылает.
Снова  девушка  возле  окна
Кофе  пьёт  и  тихонько  рыдает.
.
Всё  прошло:  страх  потери  и  боль.
Но  предательски  хлынули  слёзы -
В  них разлука  горчит,  щиплет  соль -
Как  в  романах  дешёвенькой  прозы.
.
Липнут  к  памяти  нежные  встречи.
Вечер  мысли  на  дыбу  ведёт,
И  Амур,  прячась  в  серые  тучи,
В  список  «Бывшие»  вас  занесёт.
.
Зарядили  дожди  беспрестанно…
И  «всё  сложно»  в  семейных  делах.
Пишешь  кровью  стихи  неустанно  -
Кровь  из  раны  душевной  взяла.
.
Пустота  по  квартире  легла,
Одиночество  эхом  пугает.
Снова  девушка  возле  окна
Кофе  пьёт  и  тихонько  рыдает.


оригинал стихотворения Дмитро Славича:

Знову  вечір... і  знову  сама,
Знов  вогонь  у  каміні  палає.
Знову  дівчина  біля  вікна
Каву  п’є  і  тихенько  ридає.
Все  минуло:  і  розпач,  і  біль,
Лиш  по-зрадницьки  ринули  сльози -
В  них  лиш  тиха  розлука  і  сіль -
Мов  сторінки  дешевої  прози.
А  думки  -  мов  машина  тортур,
Линуть  згадки  про  зустрічі  ніжні,
Десь  у  хмарах  маленький  Амур
Перевів  їх  у  список  "колишні".
Залишились  осінні  дощі
І  "все  складно"  в  сімейному  стані,
І  написані  серцем  вірші,
Йдуть  з  болючої,  рваної  рани.
Знов  в  квартирі  нікого  нема,
Знов  самотність  в  кімнаті  гуляє.
Знову  дівчина  біля  вікна
Каву  п’є  і  тихенько  ридає.

Папка 23 - стихотворение 116