Игорь Рубцов. Встреча двух оккупантов. Перевод

Мнение автора стиха не разделяю!
......................................

Перевод.
---------------------------------


А в Германии, в лавке
Разных шкур аромат.
Это обувь на полке
Вся расставлена в ряд.

Летний лавочник хочет
Подсказать за спиной
"Сапоги для охоты
Подберите, родной", -

Без артиклей, для смеху
Я спросил, как сумел.
"Пан откуда приехал?", -
он продолжил задел.

И, как другу, доверил,
Лишь услышав слова:
"Я когда-то в Сибири
Срок недолгий мотал.

Испытания в жизни
Веришь, я не забыл.
Хоть вели нас нацисты,
Я нацистом не был.

Мы в пехотную роту
По призыву не шли.
Немцы все патриоты
Но дурные росли.

Зрелость взглядов иная
С юных лет до доски.
Кругозором играет
Тот, кто кормит с руки.

Нас вожди обманули,
Слав на гибель в бою.
Да подсунули дули
Иметь правду свою.

Всех побед мимолётность
Где-то я осознал.
Притуплял мою совесть
Палачей тех оскал.

Не держу больше зла я
На советских людей,
Не убили ведь, зная,
Как собачьих детей.

Мы в сынов их стреляли,
Сердобольны они,
Нам, убийцам, давали
Булки сдобной куски.

Жизни тяжкую ношу
В рудниках откорпел.
Так что камня не брошу
В чей-то личный удел".

Душу речкою вылил,
Будто век меня знал.
Может в деда он целил?
Что поделать, - война!

Сам по солнечным далям,
При казённых харчах
Прошагал не в сандалях, -
Стопудов, в кирзачах.

Карусель душегубства,
Искорёженность тел.
Распознать бы "искусство"!
Но не смог. Не хотел.

Был генсек, но в столице,
Военком - местный зам.
Я ж на их шахмат блице
Чёрной пешкою стал.

Кто мы - люди иль овцы?
Иль слепые кроты?
Я отличен от немца?
Совесть скажет: "Не ты".

Все мы памяти пленники
Не заречься - окстись.
Мне с афганцем в полемике
Может сдастся сойтись.

Так начну речь с вопроса:
"Ты откуда, братан?
Я в Афгане, под Хостом
Дни свои коротал".

29 февраля 2009 года.
...
.
.
===Iгор Рубцов Зустрiч двох окупантiв.====
-----------------------------------------------
.
У німецькій крамниці
Шкіряний аромат.
То взуття на полицях
Вишик'овано в ряд.

Літній крамар не проти
Підказать з-за спини.
"Я прийшов по чоб'оти.
Підберіть щось мені",-
 
Без артиклів, на втіху,
Запитав, як зумів.
"Звідки, пане, приїхав?" –
Він розмову повів.

І, як другу, довірив,
Тільки слово почув:
"Я колись у Сибіру
Кілька років відбув.

Цей життя мого іспит
Віриш, я не забув.
Хоч вели нас нацисти,
Я нацистом не був.

Ми в піхотную роту
Не за покликом йшли.
Німці всі патріоти,
Та й дурними були.

Звідки зважений погляд
У юнацькі роки?
Той формує світогляд,
Хто годує з руки.

Нас вожді ошукали,
Славши гинуть в бою.
Та і права не дали
Мати думку свою.

Перемог тимчасовість
Десь і я розумів,
Та притлумлював совість
Окрик справжніх катів.

Тож не маю образи
На радянських людей,
Бо не вбили відразу,
Як собачих дітей.

Ми синів їх вбивали,
А скорботні жінки
Нам, убивцям, давали
Хліба білі шматки.

За тяжкую провину
У копальнях я млів.
Нині й камінь не кину
В бік чиєїсь землі".

Душу річкою вилив,
Ніби вік мене знав.
Може в діда він цілив?
Що поробиш,- війна!

Сам по сонячних далях,
При казенних харчах
Крокував не в сандалях,
- У важких кирзачах.

Карусель людовбивства,
Корчі тисяч життів.
Розпізнати-б злодійство!
Не зумів. Не схотів.

Був генсек у столиці,
Був міський воєнком.
Я ж на їх шахівниці
Чорним став пішаком.

Хто ми - люди, чи вівці?
Чи сліпі, як вночі?
Чим я кращий від німця?
Совість каже: "нічим".

Всі ми - пам'яти бранці.
Нам свого не зректись.
Може, десь і з афганцем
Доведеться зійтись.

То почну із питання:
"Звідки, друже, скажи?
Я колись у Афгані
Кілька років служив."

29 лютого 2009 року
...
.
Картинка - Фото Игоря Рубцова.