Богословська

Набридли всі несамовиті,
Кричать аж вуха заклада,
Хоча вони багаті й ситі,
Як Богословська, відьма та.

Як тільки чую її голос,
Її образливі слова,
То виключаю її соло,
Щоб не боліла голова.

Та йду спокійно на природу,
Подихать свіжим вітерцем
Й від цього маю насолоду
І вірш пишу цей олівцем.

Нехай кричить десь там хоч лопне,
А ми спокійно будем жить,
Колись то врешті і усопне,
Тоді, можливо, й замовчить.

А може крикне й з того світу
Як там у пеклі в казані,
Чи пожалієм цю кубіту,
Чогось я думаю що ні
31.05.13.


Рецензии