комаха

У мені немає зовсім світла, а проте метеликом ти линеш усе ближче.
На себе надягаю я спідниці все коротші і щоразу вужчі,
 бо з кожним днем мої розпустні ноги ширше ще розходяться. Куди ще..
гіркА я зверху вниз, мене майже ніколи не кусають комарі. Ти дужче
тягнешся до моїх губ, мов до солодощів маленьке дитинча.

Я зроду не здіймала голови своєї від землі запиленої вище.
А ти, проте, все тягнеш за собою в небо. Мучусь. Мучусь.
І безпорадність простих смертних тобі в очі колеться. Ті нижчі...
Вони тільки і вміють, що втикатись носом в землю, як останні суки слідчі.
Вмирати для ідеї,хай прекрасно, не для них. Вони кричать.

І я кричу. Не бачу сенсу у високих, в винІ змочених словах.
Для мене ти усе. І був, і будеш. Лиш не вмію це все берегти.
Я більше схожа на отих маленьких надокучливих комах,
Що влітку норовлять вкусити. Я кусаю. Мерехтить
Навколо тебе наелектризоване повітря.

В мені немає ну нічого, щоб хотілося тримати моє Ім'я на вустах.
Я тільки й вмію, що або мовчати, чи воду в ступі все товкти, товкти..
І, де б ти не ховався, я у всіх країнах і в усіх містах
Тебе відчую. Я до тебе завжди, вічно буду йти, бодай повзти.
Бо хоч я і дурна, але ти й є той вогник розуму в моїй макітрі.