Межа
і плодів доволі.
Доволі маєш
смутку і прозрінь.
Лягло покірно
під серпами долі
колосся днів
на ґрунті поколінь.
Торкнула врешті
душу невсипущу
одвічна правда
житнього коржа,
і те,
любов'ю виплекане,
суще,
яке водночас пам'ять
і межа.
Якої ж треба
пресвятої муки,
роси якої
на розкрилля трав,
аби згадати
життєдайні руки,
що непрощенно мало цілував...
Свидетельство о публикации №113052805310
Светлана Иванова 19 04.02.2014 20:16 Заявить о нарушении