Межа

Вродило жниво,
і плодів доволі.
Доволі маєш
смутку і прозрінь.
Лягло покірно
під серпами долі
колосся днів
на ґрунті поколінь.
Торкнула врешті
душу невсипущу
одвічна правда
житнього коржа,
і те,
любов'ю виплекане,
суще,
яке водночас пам'ять
і межа.
Якої ж треба
пресвятої муки,
роси якої
на розкрилля трав,
аби згадати
життєдайні руки,
що непрощенно мало цілував...


Рецензии
Неймовірний вірш - просто класика. Дякую!

Светлана Иванова 19   04.02.2014 20:16     Заявить о нарушении
Дякую, Світлано!

Инна Приходько   26.02.2014 13:32   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.