Цикута. укр

Сніжно-біла, вона така сніжно-біла…
Летюча, легка, на тоненькій ніжці-тростині.
Приковує погляд невимушено та уміло,
Всміхається ніби кожній зустрічній людині!
 
«Дивіться, яка я! Невинна, як наречена!
Усіх люблю, усім усмішки дарую!»
Не піддавайся! Ти ж уже гірко навчений!
Вона заманить, здурманить та зачарує!
 
Вона блекотОю отрУїть твою істоту,
Нап`єшся соку – і буде важке похмілля.
Вона все знає, відомо їй все достОту,
Ти вже не зможеш жити без того зілля!
 
І очі її – пусті льодяні озерця,
Ховають душу холодну під слоєм гриму…
Її краса – то омана, бо не від серця,
Вона павутинням тебе обплете незримо…
 
Її цікавлять бутіки, автомобілі,
Розкішні вілли, карати та діаманти!
Її не зігріти! Кохання слова безсилі!
Не можна глухому про музику розказати!
 
Вона з цинізмом в слова підливає яду,
І рухи її, і погляд, і стан – отрута!
Не йди від мене, бо їм`я моє – Кохана…
А злої звабниці вічне їм`я – Цикута!