* * *
…І небо не впало, коли святкували поразку,
і сонце не згасло, коли ти звикав до ганьби.
Розіп'ято волю, зґвалтовано дівчинку-казку,
а ти не повстав, не обурився, навіть не вбив!
Не втрутився Бог, а диявол – йому не звикати,
і вітер у вітті буденних пісень не спинив,
коли край села запалала твоя крайня хата,
але здогадайся, з чиєї це сталось вини?
І хай йому грець, але як тепер жити на світі?
Хіба молитвами загоїш Батурин душі?
Панам не до нас, бо вони при державнім кориті
забули, чи гострі бувають народні ножі.
То ми нагадаєм! Час прийде – усім нагадаєм
і спалену хату, і казку, і давню ганьбу.
Бо падає небо і сонце поволі згасає,
коли не повстав на одвічну святу боротьбу!
I небо не впало...
© Copyright: Александр Лысак, 2013
Свидетельство о публикации №113052300793
Свидетельство о публикации №113052300793
Рецензии