Мене не вистачить на всі утрати
В мені скінченні зброї запаски
Я вже не зможу все стерпляти
Мабуть, так треба,
То треба геть іти.
Геть! І геть туди,
Повз рідний край, примарну батьківщину,
Де все забуто навіки,
Там вже не можеш в ясну днину
Гулять, бо ти другий таки.
І все чуже, степи блакитноокі
І сиві-сиві праліси
Могутні велети, глибокі -
У них історія, минулий "Ти".
Тебе не спинять чудні вроди,
Квітучі вишні на весні,
Усе кричить, навіть природа,
Вола щодуху: „Не іди!!!”
А я іду, подалі з цього краю,
Щоб бути свідком інших див,
Коли до тебе всяк вітає,
Не дивлячись, чи чистий твій мундир.
Не те що боляче, несамовито страшно,
Кидать на призволяще ті роки,
Все, що здобув трудом - найкраще,
І мусиш в нікуди навпомацки іти.
А я піду, і точно думати не буду,
Чи варто жизнь на риск оддать,
Я це зроблю, і пнутись з сили буду,
Щоб у багнюці не втопать.
Хода
© Copyright: Доминик Смех, 2013
Свидетельство о публикации №113052300312
Свидетельство о публикации №113052300312
Рецензии
