Про Криницину

 Талант - жива вода з прозорої криниці,
Із того джерела, що вічно напува,
Та пам'ять ожива про неї, про Криницину.
Немає вороття, але вона жива.
Дивлюся на екран – кумедно усміхається.
Ті ролі, що в кіно, лишилися для нас.
І жінки ті – такі, таке не забувається.
І час все йде і йде, той невблаганний час.
А ролі тих жінок, ті долі, що придумані,
Акторський штучний фах та праця – все у кадр!
Але в них правди сіль, і біль, і сміх, і думаю,
Яка ж бо глибина у тих душевних надр?!
І скільки не гадай, яка душа акторськая,
І скільки не мудруй, не добирай слова,
І де ж бо воно є те фахове "притворствіє",
А де людина та, що грає, де вона?!
Яка вона? І як народжуються ролі
 І в пам'яті живуть? І буде крізь роки
 Знов невмирущий шарм той дикуватой Проні
 З її «кальсон-мерсі» в мистецтві на віки!

       На фото: Памятник Проне Прокоповне - Маргарите Кринициной и  Свириду Петровичу Голохвастову - Олегу Борисову
в Киеве на Андреевском спуске ( Подол)


Перевод на русский язык автора Кариатиды Сны
__________________________________________________

 Живой водой - талант - из чистого  колодца,
Того источника , что вечно нас поит.
И память - оживит, Криницына вернётся
 Опять, пусть время нам её не возвратит.

Смотрю я на экран - забавно усмехается.
Те роли, что в кино, остались  и сейчас,
И женщины её совсем не забываются...
Хоть время всё идёт - вперёд за часом час.

И роли женские, их судьбы, что придуманы,
Актёрский штучный труд, профессия - всё в кадр!
Но в них  и правды соль, и боль, и смех, и думаю,
Какая ж глубина её душевных трат?!

И сколько ни гадай про душу, про актёрскую,
И сколько ни мудри, не подберёшь слова,
Мол, что же есть оно, искусное "притворствие",
И где же образ там, и где она сама?

Она какая? Как рождаются в ней роли
 И в памяти живут? Но будет  сквозь года
 Царить бессмертный шарм той диковатой Прони
 С её "кальсон-мерси" в искусстве - навсегда!