Мы мирились порой и с большими обидами... перевод

МЫ МИРИЛИСЬ ПОРОЙ И С БОЛЬШИМИ ОБИДАМИ... (Наум Коржавин, http://www.stihi.ru/2013/05/02/118)


Мы мирились порой и с большими обидами,
И прощали друг другу, взаимно забыв.
Отчужденье приходит всегда неожиданно,
И тогда пустяки вырастают в разрыв.
Как обычно
                поссорились мы этим
                вечером.
Я ушел...
               Но внезапно
                средь затхлости
                лестниц
Догадался, что, собственно, делать нам нечего
И что сделано все, что положено вместе.
Лишь с привычкой к теплу
                расставаться не хочется...
Пусть. Но время пройдет,
                и ты станешь решительней.
И тогда –
                как свободу приняв одиночество,
Вдруг почувствуешь город,
                где тысячи жителей.

               1945 г.

ЯК ВДАВАЛОСЬ МИРИТИСЬ... (вільний переклад П.Голубкова)

Як вдавалось миритись з обрАзами мужньо нам,
І прощати взаємно, десь, з часом, забувши.
Несподівано завжди приходить відчуження -
І в розрив виростають дрібниці байдужі.

Зазвичай посварилися вечора гіршого.
Я пішов... Та раптово у затхлості сходів
Здогадався, що, власне, робити нам нічого
Що вже зроблено все, що належить в природі.

До тепла лише звичку втрачати не хочеться...
Та нехай. Пройде час, і рішучість затеплиться.
І тоді - як свободу прийнявши самотність цю,
Ти знов місто відчуєш, де тисячі мешканців.