Charles Baudelaire Людина i море

Людино вільна, море ти плекаєш!
Твоє свічадо; там душі привілля -
Розбурювана в неосяжних хвилях,
Його натхнення й гіркоту cприймаєш.

Занурюєшся ти у прірву звично;
Піймати поглядом, cхопить в  обійми,
Втішає часом серця стyк настійний
У бучі стогонів нескорених і зичних.

Обидва потайливі ви й аскети:
Твої безодні не збагнуть, людино,
І моря розкоші затаєні в глибинах,
Дбайливо стережете ви секрети.

Але чому тоді в віках нестерпні
Воюєте без докорів сумління,
Вам любі так і смерть і озвіріння,
Безжалісні брати, борці запеклі.


==============================================
L’HOMME ET LA MER

Homme libre, toujours tu cheriras la mer !
La mer est ton miroir ; tu contemples ton ame
Dans le deroulement infini de sa lame,
Et ton esprit n’est pas un gouffre moins amer.

Tu te plais a plonger au sein de ton image ;
Tu l’embrasses des yeux et des bras, et ton coeur
Se distrait quelquefois de sa propre rumeur
Au bruit de cette plainte indomptable et sauvage.

Vous ;tes tous les deux tenebreux et discrets :
Homme, nul n’a sonde le fond de tes abimes ;
O mer, nul ne connait tes richesses intimes,
Tant vous etes jaloux de garder vos secrets !

Et cependant voila des siecles innombrables
Que vous vous combattez sans pitie ni remord,
Tellement vous aimez le carnage et la mort,
O lutteurs ;ternels, o freres implacables !