Якi ви тепер менi гiркi,
Тi спогади мої,
Де вкрадена любов й одвчiна ласка....
Як склалось так, питаю у людей?
Що душi нашi- кам"янi вершини!
Не подолать, не доповзти...
Як на вiйнi,чи в тiй пустинi...
Де вiтер дме в лице пiсок в жару i в холод!
Не на живе, на вiчний морок...
Так я вiдчула i тужу,
За свтiлим небом над моим мостом
Мiж житом, лугом i рiкою...
Дитинства берегом живим
В цвіту і співом солов"їним!
Не хочу знать, що все пройшло
Минуло і нема...
Жива душа і заздвенить весна
Над Таллю, що відтане, відживе
На щастя наше НЕРУШИМЕ!
***
© Copyright: Зоя Мищенко, 2013
Свидетельство о публикации №113051904212
Свидетельство о публикации №113051904212
Рецензии