Нiмiють губи вiд жалю
Душа моя – на латці латка.
І не продам, і не куплю
Оту любов, що на початку
Бентеги снів. А дотик рук –
Мов струм, пронизуючий тіло…
Невідворотності розлук
Повір, коханий, не хотіла.
А кульки ртуті – наші дні –
Та й розкотились в різні боки,
Іржею осені мені
Встеляла доля хибні кроки.
…Під вечір свічку запалю
І відчиню ворота ночі.
Німіють губи від жалю,
А серце знов любити хоче!
Свидетельство о публикации №113051807725