Сьогодні мені наснилось, що ми залишили місто,
Прощалися з ним недовго: мовчання – найкращий енд.
Ми сіли на поїзд, в ньому подарував я дзвінке намисто,
Ти посміхнулась, виписавши на слово «вічність» патент.
Ми їхали в ньому довго, забувши про час і Всесвіт,
Я слухав казки від тебе, придумані в той же час.
Робили фото на пам’ять, і власний відео звіт,
Де ми режисери/актори – міні-кіно про нас.
Ми справді були щасливі, байдужі до всього світу,
Але не байдужі в одному: до тебе – я, ти – навпаки.
Щоб передати словами, не вистачить і алфавіту,
Сказати, як ти потрібна, сьогодні – і на віки.
Частіше почав читати, сміятись, голитись, молитись
з подякою Богу за те, що в моєму житті ти з’явилась.
Я дихаю в ритмі частіше, не в силах цього боронитись,
Здавалось, ось воно – щастя. Шкода, що лише наснилось.
наснилось
© Copyright: Марта Ниочем, 2013
Свидетельство о публикации №113051709234
Свидетельство о публикации №113051709234
Рецензии