НАША ДОНЯ

       Н А Ш А     Д О Н Я







             Воно в мені, святе моє повстання.
                Ліна Костенко





             Як мовчанням душу уяремлю,
             то який же в біса я поет?!
                Ліна Костенко







        1


Народила Україна собі доню,
І була вона такою,як мільйони,
І була вона такою,як всі діти:
Вміла плакати,уміла і радіти,
Й однією із мільйонів мала б стати,
Й не було б про що нам нині
                розмовляти...



Тільки долею,чи,може, провидінням,-
А помічено душі її горіння,
І відзначено було її стремління,
Та й призначено за наше покоління,
Покоління боягузів та бездарів
Понести відповідальність.
                Тобто,кару...




        2

Наче долю
         нашу доню
Кинули за грати.
Стали доню
         злі погони
Гірко катувати.
Стали спати
           не давати
Й підсувати "ліки",
Тільки б доня,
              наче доля,
Згинула навіки..!

Тільки б доня,
              наша доня
В"янула  і жовкла.
Тільки  б доня,
              наша доня
Назавжди  замовкла!..
         



    3


Злий дозорець і не вмітив
На підступному екрані,
Як її відвідав вітер
У хрещатому жупані.
Він проник  крізь грубі стіни
І, усівшись на край ліжка,
Прошептав:
            пів України
Я пройшов для тебе пішки...


Обійшов усі Карпати,
Крим пройшов,Донецькі кряжі...
Що тобі про це сказати?!
Люди всякі,люди наші...

Той будує,той руйнує,
Ну,а той - неситим оком...
Ти сама все розумієш!
Тільки знай:
            без тебе поки
Ще до правди не дозріли,-
Хоч потрішки дозрівають!
В цьому благосному ділі
Ревно їм допомагають
Можновладні  клептомани,
До злодійських справ охочі:
Крадуть так,що вже дурману
Од сибірського шамана
Не стача замазать очі
Навіть нашому народу!


Навіть нашому народу,
Що в солодку казку згоден
Брехунам усякій  масті
Вірити ... щоб то не стало!
Й зносити страшні напасті,
Тільки б солодко брехали..!




   4

Бач,а ти ж,- і не брехала!
Ти,бач, правдоньку казала,
Про злодіїв-клептоманів,
Про сибірського шамана,
Що навів на всіх дурману,
а не  змовив ніжку хвору...
Ось за це тобі і горе..!


Та й усім  їм,безпорадним,
Що були бездумно проти
Чути вивірену правду
Й пробуджатися з дрімоти...

Тільки,доведеться,певно!
Ну,а ти - тримайсь до краю,
Бо озлоблено,недремно,
За тобою  стежить ревно
Ворогів скажена зграя...




    5

Так сказав їй теплий вітер,
Та й собі кудись повіяв.
Полетів широким світом,
Наче неспокійна мрія.
І довіяв аж до сонця,
Щось промовив тихо й дружньо.
Посміхнулось тепле сонце,
Зазирнуло у віконце,
На жіноче личко мужнє,
і на купу охоронців,
Що пускали хтиву слинку,
І  дивились на екрані
В безсоромному дурмані
На чужу для себе жінку...

 


   
    6

Недотепи-охоронці
Не могли і припустити,
Що до неї тепле сонце
Завітає погостити.
Пропихнеться крізь шпаринку
В замуровані заграти,
Усміхнеться:
             Це,дитинко,
Я прийшло тобі сказати,
Що поглянуло із неба
На усеньку Україну,
І побачило:
            без тебе
Може статися руїна..!
Може статись непоправне...
Може статися жахливе…
І тепер лише від тебе
Все залежить,що можливе...



    7

Я не відаю причини
Чом так сталося ураз,
Що твоя тепер стежина
Із народною сплелась...


Я не відаю причини,
Тільки знати тобі слід:
На тобі зійшовся клином
Український білий світ!

На твої худенькі плечі,
Безоглядно,не зі зла,
Україна свою долю
Узяла та й поклала...


І тепер сама з розпуки
Що вчинила безоглядно,
Україна тільки руки
Он розводить пезпорадно...


На твої худенькі плечі
Зирять друзі й вороги:
Як опустиш їх додолу -
То тебе й перемогли...



А нещасна Україна
За тобою згине вслід:
Бо зійшовсь на тобі клином
Український білий світ!!!



А тому тримайся певно
Аж до самого до краю:
Бо озлоблено,недремно
За тобою стежить ревно
Ворогів скажена зграя...


   
    8
 
Так сказало сонце жінці
Що сидить в сирій  темниці,
Й подалось горіти далі...
Це, -  на наші сірі лиця,
На тупі бездумні пики
І тепло і світло лити...
Сонцю що?!
         Воно велике..!
То ж і  мусить всім світити:
Мудрим,підлим та безликим...





   9

  замість епілогу

Отаке воно,життя,
Головне,що без пуття.
Головне,що нам,верблюдам,
Словоблуди й лизоблюди
Мізки вправили уміло,
Щоб нічого не хотіли:
Бійтесь,люди!



Бач,та й бранка ще жива!
Й на поталу не здаєтьсЯ
От коли уже загнеться,
Коли буде ворогами
Уперед її ногами
Винесено із темниці.--
Отоді ми стрепенемось,
Отоді ми ужахнемось,
Гнів наш правий заіскриться!
Ми тоді їм всім покажем,
Ми їм правдоньку розкажем,
Ми тоді їм - ого-го..!!!


Ну,а поки-що - якого...?!
В  сраку тепло ось,їй-Богу.
На столі гаряча кава,
Вірші пишуться на славу...
Та й,по-правді,на сьогодні
Не такі ми вже й голодні.
А комусь щось не стачає?!
То воно так не буває
Щоб усім всього стачало.
І, коли вже Ваша ласка,
Не Америка якась ми
Щоб із-за нестачі чаю


Підніматися одразу
На гнобителя війною...
А приниження,образи?
Та впродовж судьби лихої
Мали їх не раз - по гланди!-
Пережили все допіру!
Кажуть: банда!
Хай і банда!
А зате нема Сибіру:
Вже не наш він,слава Богу.


Якщо легше нам від цього...



      Кінець  (поки-що...)