Я бачу дівчину в вогні,
Руду, сміливу, нескоренну,
Яку злі люди нарекли
Страшною відьмою даремно.
Вона не відьма. Молода
І гарна. Трохи вередлива...
Та гріх до смерті то хіба?
За що такий кінець? Сміливо
Вона крізь сльози зазира
У самі очі злого ката.
Нема в душі на нього зла,
Лише не хочеться вмирати.
Дівчина мовчки зносить біль
І страх. Стискає дужче губи.
А стража мiцно держе тінь
Того, хто шепче: "Люба... люба..."
Я чую, як реве юрба,
Яку чекає дія нова...
Для них - це свято каяття
І театральна постанова.
Я бачу горе матерів,
Не тільки дівчини тієї,
А всіх, бо біль один в батьків,
Крізь сльози моляться за неї.
Я бачу дівчину в вогні.
Я бачу, поруч королева
Шепоче: "То урок тобі,
Бо гнів корони - мов гнів неба".
Вона дізналася вчора,
Що та дівчина ії брата,
Оця плебейка молода,
Насмілилася покохати.
Я бачу дiвчину в вогнi...
© Copyright: Хлоя Ли, 2013
Свидетельство о публикации №113051508483
Свидетельство о публикации №113051508483
Рецензии