Нема вже батька...
Він падав на обличчя й танув, розтікався.
У гарній низині – якісь будівлі...
Навкруг засніжений сосновий бір хитався.
Ступала по доріжці і боялась долу.
Чогось шукала в сосон верховіть.
Йшов сніг – і час збиратися додому...
А сосни зашуміли :батько тут лежить...
Відкрились двері – і хрести соснові
Вінком чудним здалися у цю мить...
І погляд опустивсь з сосни додолу...
І я вже бачила: мій батько там лежить...
А сніг все сипав на його обличчя,
Не танув...а у зморшках залишався...
Він був чи то чужим, чи то незвичним...
Сніг падав – грізно бір гойдався...
Свидетельство о публикации №113051510312