Шон Маклех. Спрятано в торбу

 




           Шон Маклех


       СПРЯТАНО В ТОРБУ.

    Глеб Ходорковский (перевод)

 
                ",,,Ты найдёшь на берегу
                Простую зелёную глину
                .......................
                И будешь зимой
                Лепить из неё людей.
                (Даниил Хармс)

    Я посетил Международный фестиваль кузнецов во время визита В одну далёкую прекрасную страну. Блуждая между рядами мастеров, которые прямо на глазах зрителей выковывали  из железа изумительные цветы  и зубатых драконов, я вдруг увидел возле группы мастеров ирландский флаг,и  в душе защемило и стало сладко - я вспомнил о друидах-кузнецах , о железе, которое закалялаось в горнах Тары и Круахана, и написал в своём блокноте:

              Торба*) старого кузнеца
              Наполнена ныне
              Сонетами Петрарки
              Жёлтые их папирусы
              Напоминают мне лодку
              Плывущую речкой Ра
              Из жёлтой бесконечной Сарматии
              В чёрный резиновый мир трубочистов
              Дорогами бесконечными
             (А таковы все дороги)
              Мы бредём
              Оставаясь всё время на месте
              Никак не можем покинуть
              Кудлатую нашу Вселенную
              Люди в белых одеждах
              Про бордо что-то знают
              Про тибетские камни
              И про кусочки глины,
              Кажущиеся людьми
              Между огнём и водою
              Звон молота слышен
              Эпоха железа
              Своим буроватым цветом
              И плугов остриями
              Высекает поэзию.     (гравирует?)

                *   *   *


          Сховане в торбу
 

            Шон Маклех
               

                «…Ти знайдеш на березі
                Просту зелену глину
                ………………………
                Будеш взимку
                Ліпити з неї людей.»
                (Даниїл Хармс)

Я відвідав міжнародний фестиваль ковалів під час візиту в одну далеку і прекрасну країну. Блукаючи між рядами майстрів, які прямо на очах глядачів виковували з заліза дивовижні квіти і зубатих драконів, я раптом побачив біля одних майстрів наш ірландський прапор. У душі стало якось щемно і солодко – я згадав про друїдів-ковалів, про залізо яке гартувалося в горнах Тари та Круахана і написав у свій записник таке:

Торба старого коваля
Наповнена нині
Сонетами Петрарки.
Їх жовті папіруси
Нагадують мені човен,
Що пливе річкою Ра
З нескінченної жовтої Сарматії
У чорний гумовий світ сажотрусів.
Нескінченними дорогами
(А всі дороги нескінченні!)
Ми мандруємо
Постійно лишаючись на місці,
Ніяк не можемо покинути
Нашого кудлатого Всесвіту.
Люди в білих шатах
Знають щось про бардо,
Про тібетські каміння
І шматки глини,
Що здаються людьми.
Між вогнем і водою
Лунає дзвін молота.
Епоха заліза
Своїми буруватими барвами
І твердими вістрями плугів
Карбує поезію.


© Copyright: Шон Маклех, 2013
Свидетельство о публикации №113051207103