Лунна порада

«Куди мені далі?» - слова наче грім,
Пронеслись землею у далечі зорі.
Такі вони ясні, такії прозорі,
Усім, та лИше сказавшого крім.
«Як бути? У щоє закинути сили?» -
І так його відчай та розпач просили,
Що місяць, раніше бувалий в полоні,
Представ перед хлопцем, як на долоні.
«Куди тобі далі? – промовив звідтіль,-
Туди, де серце та розум співають,
Туди, де солод, де думковий хміль,
Талантом вірші твої напувають.
Туди, де чують тебе в насолоду,
Де відчувають прегарную вроду,
Дарунків словесних, і рухів мелічних,
Трохи боязких, трохи комічних.
Твій шлях – то є діти! Даруй їм любов!
Навчай їх усьому, що сам встиг пізнати,
Щоб встигли вони тебе наздогнати,
Й перестрибнути на трійку голов.
Твій шлях – то є сцена і рампа з софітів,
Де блискавки грим, потім сльози овацій.
Де поле весняних уродженних квітів,
Газети без брехень фальшивих сенсацій.
Твоє місце – поруч із Моцарта батька.
Щоб бачити як зростається геній.
І кожне рішення – то є не цяцька!
То важкість вибору та «сомнєній».
Твої очі – сонячні і загадкові,
Все розуміють не так як усі,
Твоя мова та думка приторно нові,
Хай не піддаються старі татусі,
Та відчувають  могутнє натхнення,
Ізгодом зроблять через прохання,
Відчується поштовх від долі здійснення,
Все вірно! Бо то є справжнє кохання!»

Настала тиша і хмара зійшла,
Закрила місяць і заховала.
Душа хлопчини усе знайшла,
І новою гаммою залунала.

13.05.13