белый стих

Цей будній ранок і мерзенні нотки...
Холодна кава і на-пів мокра журлива дорога.
Емоції і сплески холоду на темних вулицях,
Де вже, можливо, по чиїмсь думкам підкравсь злодій.
укутаюсь шарфом щільніше від незріб'язкових фраз.
І буду, як риба у воді.
Хоча... ні. Не буду. Ніби все це не для нас.
Старенькі касети на трухлявому столі.
Як пил покриває поверхню килима.
Я буду стояти так тихо і непорушно,
Аж до самої зорі. Але це не довго...
Щільні грати в безвихідь.
А я відчиню!
Ні, в мене немає вашого дорогоцінного ключа!
Я просто доторкнусь до них і відчую.
Можливо, я б і стала на коліна, але
мене чекає «не сюрприз.»
Цей світ, ніби різнокольорова обгортка з-під моєї улюбленої солодкої цукерки.
І у твоїй поштовій скриньці,
Ти знайдеш
пожовклий від давності лист.
Ні. Не від мене. Напевно...
Ти швидко, схвильовано розірвеш не підписаний конверт. А там... пусто.
Й ти, не роздумуючи, спалиш його,
так і не дізнавшись, що
слова змили дощі...