Я бачу те, що ти не бачиш...

                ***
Я бачу те, що ти не бачиш,
я чую все, а ти не чуєш
чому ж тоді я зараз плачу,
чому ж тоді я так сумую?

      А все здається ніби добре,
      а все здається ніби в сні,
      але, звичайно, є той "проблемс"
      та кажуть люди, кажуть "ні"

І всі повірять в ці байки,
і всі тихенько ляжуть спати
сама залишусь я тягти,
тягти реальність до кімнати.

       А тут не бачу я нічого
       навколо тільки темнота
       і хтось торкнеться до німого
       той закричить "Ура!"

Як залишалась за спиною,
так залишилася й тепер,
але не будь мені героєм
знайдеться в світі й інший "мен"

       А я відчую, відчую холод
       побачу те, що світ не бачив
       та це не ворог! Ні, не ворог!
       Це просто гість, він все пробачить.

А люди навіть не помітять
залишаться стояти далі
не бачать світло те, що світить
вони начебто б у тумані.

       І цей невинний погляд
       подивиться на мене крізь блакить
       і в те, блакитне небо люди входять
       та дивно, ніхто нікуди не спішить.

Рука протягнеться й до мене
та я відмовлюся, чому ж?
невже це говорило моє серце,
невже в цім світлі своя муть!?

       Чому не відчуваю болю?
       І совість мене не гризе,
       тут тихо навіть так доволі
       невже минулося це все?

Невже нічого вже не бачу?
І для мене світ закрився цей
та я уже чомусь не плачу
і можу вже тихенько вийти з цих дверей.