Холодний дощ пройшов крізь душу.
Все зруйнував, що будувала...
Розмило все... Збирати мушу...
Брудний потік... А в нім - дзеркАла.
Ось це... Вдивляюся удаль...
Вокзал, перон і шал обіймів...
Пора. Вагон... Не відпускай.
Залиш собі. Цю мить затрИмай!
Сигнал! І біль у скронях, стук.
Я від-ри-ва-юся від тебе,
Від плеч, спини, гарячих рук,
Не відпускай мене! Не треба!
Біжу! Це я чи вже не я?
Перон і ти - кудись зникають...
Твоя - і вже я не твоя.
Я розтікаюсь, маюсь, каюсь...
...Холодний дощ. Пустий перон.
Чиясь там постать одинока...
Ось потяг мій. Ось мій вагон.
Але зруйнована дорога...
Спогад...
© Copyright: Ирина Бондарь Левобережная, 2013
Свидетельство о публикации №113050706862
Свидетельство о публикации №113050706862
Рецензии