Людина була непомітна і навіть безмовна.
Та погляд… Такий… Що на серці щем.
Так вийшло.
Поволі пливла наша щира розмова
Омита цілющим весняним дощем.
«Одружений. Донька.» -
І очі цвітуть фіалково.
І постать немов розпрямилась увись.
І далі – тихіше: «Ні, не від мене…
Моя! Я ж назвався їй батьком колись!»
«Дружина? Дружина керує заводом.
І має коханця.
Ви палите?
Я запалю…»
«А я? Я обох іх просто люблю…
...Щасти вам!»
О Боже! Дай щастя, дай щастя людині!
Страждання спини, хай утихне на серці щем….
Згасив недопАлок,
і зник у похмурій днині,
Омитий весняним цілющим дощем…
Розмова в дощ...
© Copyright: Ирина Бондарь Левобережная, 2013
Свидетельство о публикации №113050706810
Свидетельство о публикации №113050706810
Рецензии